Титан, борги і «схеми»: як «Велта» повернула контроль над Лікарівським родовищем

Минулого тижня представники американської DFC, заступник міністра економіки України Олексій Соболєв та інвестор Yegor Perelygin у супроводі Андрія Бродського відвідали два ключові об’єкти групи «Велта» — Бирзулівське та Лікарівське родовища титанових руд. Делегація прибула у «броньованих чорних джипах» і провела зустріч без участі журналістів.

Бирзулівське давно працює й забезпечене власним гірничо-збагачувальним комбінатом. Лікарівське — поки не освоєне, але саме воно стало епіцентром історії з боргами, спецдозволами і питаннями до прозорості українських інституцій.

2022: Борги перед державою

У липні 2022 року «Велта» заявила про рейдерський тиск. Одночасно Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) виставив на продаж борги компанії перед Промінвестбанком на суму близько 6 млрд грн.

Після ліквідації банку, який перебував під контролем російського капіталу, кредитором фактично стала держава. Але спроби реалізувати борг через аукціони навіть зі знижкою 30% провалилися: покупців не знайшлося. У грудні 2023 року ФГВФО оголосив про реструктуризацію зобов’язань «Велти».

2023: Відчуження Лікарівського

28 березня 2023 року набули чинності зміни до Кодексу про надра, що дозволили вільний обіг прав користування.

16 червня 2023 року Держгеонадра наказом внесли зміни у спецдозвіл №6378: новим власником Лікарівського родовища стало ТОВ «Декарт Мінералс». Підставою став договір купівлі-продажу або внесення права до статутного капіталу.

Водночас керівник Держгеонадр Роман Опімах визнавав: угода про користування надрами з новим власником ще не була укладена, а право власності — остаточно не оформлене.

Сторони відмовилися розкривати ціну й умови угоди. Держгеонадра не відповіли на запитання журналістів про кількість аналогічних кейсів і нові зобов’язання надрокористувачів.

2025: Повернення під «чисту» компанію

У серпні 2023 року СЕО «Велти» Андрій Бродський заявив: «Ми не виключаємо повернення у проєкт».

У березні 2025 року це відбулося: Бродський і партнери викупили «Декарт Мінералс» і перейменували її на «Велта Мінералс».

Фактично актив повернувся у групу, але через нову юридичну особу, не обтяжену боргами перед ФГВФО.

Аргументи «за»

– Лібералізація ринку. Бізнес-асоціації позитивно оцінили реформу 2023 року: диджиталізація процедур і free circulation спецдозволів спрощують доступ до інвестицій.

– Стратегічний ресурс. Титан входить у перелік критичних мінералів для США та ЄС. Лібералізація мала на меті залучення капіталу саме у такі активи.

– Операційна діяльність. «Велта» паралельно реконструює Бирзулівський ГЗК і заявляє про розширення виробництва. Це підтверджує, що компанія працює, а не лише «переставляє папери».

– Міжнародний інтерес. Участь DFC та інспекція українських титаномістких об’єктів підкреслюють стратегічний характер галузі.

Аргументи «проти»

– Ризик для кредиторів. Виведення активу з компанії-боржника позбавило державу застави.

– Монополізація. Антикорупційні огляди наголошують: на ринку титану кілька груп отримали непропорційний контроль над стратегічними ресурсами.

– Фіскальний контекст. На тлі переговорів про реструктуризацію держборгу (весна 2025) такі кейси підсилюють недовіру до здатності України захищати інтереси кредиторів.

– Непрозорість. Ціна й умови угоди не розкриті, Держгеонадра не пояснили процедуру.

Як це виглядало б у США та ЄС

У США подібну угоду кваліфікували б як fraudulent conveyance — шахрайське відчуження активу. Суд скасував би угоду, а менеджмент міг би отримати особисту відповідальність.

У ЄС «підозрілі угоди» у межах процедури банкрутства адміністратор може оскаржити протягом кількох років.

Хто відповідає за кредити

Юридично борги залишаються за старою «Велтою». Але Лікарівське родовище тепер у «Велта Мінералс».

Отже:

– ФГВФО може стягувати борг лише зі старої компанії.

– «Велта Мінералс» формально вільна від старих зобов’язань.

– Держава ризикує залишитися з реструктуризованими, але важко стягуваними боргами.

Репутаційний портрет Бродського

Андрій Бродський продемонстрував гнучкість: зберіг актив, мінімізувавши ризики для бізнесу.

Але для іноземних партнерів він виглядає суперечливо:

– для інвесторів — «виживший» оператор, але з red flags у репутації;

– для кредиторів і регуляторів — гравець, що використовує прогалини у законодавстві;

– для держави — партнер, який залишив за собою актив, але не борг.

Економічний прогноз: що може дати Лікарівське

Проектна потужність Лікарівського родовища оцінюється у 120 тис. т ільменітового концентрату на рік, із приблизним CAPEX у $30 млн на запуск. Бирзулівське вже працює на рівні ~270 тис. т/рік.

Сценарії:

– Консервативний: ціна $320/т, завантаження 60%. Виручка ≈ $23 млн, EBITDA ≈ $7 млн. Окупність ~4,5–5 років.

– Базовий: ціна $385/т (з премією), завантаження 85%. Виручка ≈ $39 млн, EBITDA ≈ $17 млн. Окупність ~2 роки.

– Ускорений: ціна $403/т, завантаження 95%. Виручка ≈ $46 млн, EBITDA ≈ $22 млн. Окупність ~1,5 року.

Преференції: «чистий» актив без боргів, премія від США/ЄС за стабільність постачань, дешевий капітал через DFC/RIF.

Висновок

Українська реформа надрокористування відкрила можливості для інвестицій у стратегічні мінерали. «Велта» першою скористалася новими правилами, але кейс Лікарівського став тестом для інституцій.

Формально дії компанії були законними. По суті — держава втратила заставу, а бізнес отримав «чистий старт».

З економічної точки зору, «чистий» Лікарівський проект може приносити до $20–22 млн EBITDA на рік і окупатися менш ніж за два роки при залученні іноземних оффтейків. Це робить операцію надзвичайно вигідною для Бродського — і водночас ставить питання, чи зможе держава відстояти свої інтереси як кредитора.