17 листопада 2024 року закінчився термін подання документів для участі в конкурсі, на якому мають обиратися члени Ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань. А зовсім недавно – наприкінці жовтня 2024 року – голосуванням обирався новий склад Ради громадського контролю при БЕБ. Можна згадати ще багато громадських рад, які обиралися при різних органах і в різний час – Громадська рада при АРМА (січень 2020 року), Рада громадського контролю при НАБУ (майже кожного року), Громадська антикорупційна рада при Міністерстві оборони України (березень 2023 року), – але важливий не сам перелік, а розуміння, що ж усі ці ради об’єднує.
Неважко роздивитися, що об’єднує все це розмаїття охочих взяти участь у роботі бодай якоїсь ради лише бажання певного штибу активістів «долучитися» до управління хоча б чимось і контролю за чим завгодно, аби тільки при владних структурах. І однією з найактивніших «фабрик активістів» зарекомендувала себе славнозвісна Асоціація правників України.
Мабуть, не буде помилкою сказати, що жодні вибори громадських рад не обійшлися без членів АПУ.
До речі, до голосування «за» потрібних членів запрошуються всі члени Асоціації.
Але за кого саме голосувати – обирає Правління АПУ.
Цікаво, що здебільшого і як правило обирають дуже «цікавих» членів: усі вони зазвичай або випускники Програми «Адвокат Майбутнього» (проєкт АПУ), або обіймали посади національних експертів якогось із проектів Ради Європи (зазвичай, це надавачі грантів, які «освоюються» АПУ).
І сенс цієї активності простий – якомога дорожче продати свої послуги «глашатаїв правди і справедливості», а насправді підспівувати й підтанцьовувати тим, хто замовляє музику, тобто, іншими словами, члени АПУ зовсім не переймаються такими дрібницями, як продаж своєї совісті вроздріб усім охочим.
Невже таке можливо? А чому б і ні, якщо зважати на дві дуже поважні причини: 1) можливість «заробити», 2) можливість «набрати вагу й авторитет». Зрозуміло, що мета такої «активності» виправдовує всі засоби.
Останній приклад – так званий Тіньовий звіт до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права», яким АПУ пишається як мало не найголовнішим своїм досягненням останнього періоду.
Втім, виявилось, що звіт цей – не більше ніж компіляція чуток і наклепів, зібраних на 500 сторінках для окозамилювання представників країн Євросоюзу.
Оприлюднення цієї роботи стало справжнісіньким шоком для представників усіх без винятку стейкхолдерів (зацікавлених і впливових сторін): від Мінюсту до суддівського корпусу й Національної асоціації адвокатів України (приклади реагування тут) , та тут
Відвертою й прямою була реакція Національної школи суддів: «У Звіті зроблена спроба здійснити аудит стану існуючих проблем у системі правосуддя. … звіт містить упереджені і необ’єктивні, а подекуди й відверто некомпетентні оцінки та висновки».
Більше того, з’ясувалось, що замість вивчення, «експерти» з громадського сектору, в тому числі з АПУ, побудували висновки на підставі… опитування інших представників громадського сектору. Тобто, іншими словами вони поговорили самі з собою, поділилися чутками та вподобаннями, а потім склали на підставі цього звіт. Виконавці не зверталися за офіційними коментарями чи запитами ані до державних органів, ані до суддівського корпусу, ані до органів адвокатського самоврядування, що робить інформацію в звіті незбалансованою та сумнівною.
Також в ЗМІ є інформація про те, що “тінь” на українське правосуддя, прокуратуру та адвокатуру коштувала 1 054 304 євро. Йдеться про проєкт ЄС під назвою «Громадянське суспільство для післявоєнного відновлення України та готовності до ЄС». За задумом проєкт був спрямований «на підвищення спроможності Уряду та Парламенту щодо подолання наслідків війни та на шляху до членства України в ЄС шляхом надання експертної та комунікаційної підтримки від громадських організацій у розробці та впровадженні відповідних законів і політик».
Зокрема, в ЄС очікували на експертизу у питаннях:
– розробка якісної політики реінтеграції біженців та ВПО,
– відновлення легітимного державного управління на звільнених від окупації територіях,
– подолання воєнних, післявоєнних та інших бар’єрів для доступу до правосуддя,
– вдосконалення політики державних закупівель та антикорупційної інфраструктури,
– розробка економічних реформ відповідно до воєнних та післявоєнних викликів.
Однак по факту жодне з перелічених питань так і не було розкрите, натомість усі кошти “освоїло” так зване “коло друзів” Андрія Вишневського, який свого часу балотувався на посаду Президента АПУ, разом з іншим Президентом АПУ є засновником іншої «співзвітної» організації, а з іншими ГО його поєднують зв’язки через дружину або колег.
Очевидно, що найбільше коштів отримали саме в АПУ, де готували половину розділів звіту:
Судова реформа (Лабораторія законодавчих ініціатив); Боротьба з корупцією (Transparency International Ukraine); Захист основоположних прав та свобод (Центр прав людини ZMINA); Реформа прокуратури (Адвокат майбутнього); Реформа адвокатури (Адвокат майбутнього); Реформа юридичної освіти (Асоціація правників України).
Коли йдеться про витрачання значних коштів міжнародних донорів, важливою є прозорість та доцільність кожного витраченого євро. У випадку з цим звітом, залишається відкрите питання: чи справді його вартість відповідає результатам, які він приносить? Якщо документ базується на неперевірених чутках і не містить корисного контенту для реформ, тоді виправданість використання цих коштів є сумнівною.
Водночас, очевидно також і те, що таке «звітування» стало для Асоціації дуже вдалим гешефтом, про що 31 жовтня 2024 року доповів очільник АПУ Микола Стеценко.
Зауважте, що так звані «проєкти» АПУ дозволили заробити за 9 міс 2024 року понад 10 млн гривень! Чи ж можна це порівнювати з членськими й благодійними внесками, які разом дозволили залучити в 5 разів меншу суму – ледь 1,7 млн гривень? Іще 3 млн гривень принесла «партнерська» програма – це внески тих, кого Асоціація рекламує як своїх надійних партнерів і просуває до різних громадських рад.
Неважко з’ясувати, що доходи АПУ, скажімо, у 2018 році були значно скромнішими, а левову частку надходжень складали саме благодійні й членські внески разом із студентськими заходами.
Але повернімося у 2024-й рік. Якщо вже за розділ «Реформа юридичної освіти» АПУ отримала від донорів мільйони гривень, то Програма «Адвокат майбутнього» напевне окупила себе на декілька років наперед (за розділи «Реформа адвокатури» і «Реформа прокуратури» відповідно).
І не слід думати, що Адвокат майбутнього – це якісь інші люди.
Згідно з АУДИТОРСЬКИМ ВИСНОВКОМ щодо діяльності Всеукраїнської громадської організації «АСОЦІАЦІЯ ПРАВНИКІВ УКРАЇНИ» за період з 01.10.2016р. по 31.10.2018р, проведеного ПП «АФ «Аудит-Оптім», саме АПУ і був реалізатором проєкту «Адвокат майбутнього» за підтримки Канадського уряду.
У цьому ж аудиторському висновку міститься не менш цікава інформація й про структуру діяльності АПУ, яка дозволяє чудово підлаштуватися під будь-яке завдання – АПУ має у своєму розпорядженні секції будь-яких напрямків, і йдеться не лише про адвокатуру з прокуратурою.
Аналіз звітів та інших документів, пов’язаних із діяльністю АПУ, дозволяє переконатись, що в Асоціації не гребують маніпулювати навіть таким простим показником, як власна значимість і представництво. Наприклад, у зверненнях до різних державних органів в АПУ не забувають наголосити, що вони представляють думку понад 7000 правників (за інформацією М.Стеценка, станом на жовтень 2024 року йдеться про 7321 члена). Однак детальний аналіз свідчить, що Асоціація правників України має лише 4 978 реальних членів, бо ж усі інші «пораховані» – то поки ще лише кандидати в члени.
Щоб краще розуміти якість представництва, треба згадати й про найбільше крило Асоціації – так звану Лігу студентів, яка додатково «забирає» від професійної спільноти ще майже 2000 членів. Тож чи варто дивуватись, що у 2018 році в секції «прокурорських» робітників було менше 50 осіб? Однак це ніколи не заважало АПУ говорити про «тисячі» членів їхньої організації й рекомендувати різного роду реформи, «розроблені професіоналами».
Загалом варто зауважити, що майже всі проекти від АПУ виявляються лише гарним піаром. Скажімо, для моніторингу справ про воєнні злочини за рік роботи у відповідному звіті знадобилося аж 9 сторінок! І рівно стільки ж сторінок було виділено для розділу «ЗАПИТАЛЬНИК» (по суті табличка із запитаннями). Звіт тут:
Майже нічого не чути й про благодійний проєкт надання допомоги юристам і їхнім сім’ям. В мережі інтернет пощастило відшукати лише одну новину про допомогу пораненому військовослужбовцю Геннадію, колишньому співробітнику юридичної фірми «Шевченко, Дідковський і Партнери» (зараз це Asters). Шляхетний і достойний вчинок, якщо не зважати, що йдеться про фірму засновника АПУ Ігоря Шевченка і нинішнього члена Правління Олексія Дідковського.
Уже давно добіг кінця проект АПУ «Ініціативна група із захисту прав адвокатів». Цікаво, що група працювала трохи менше двох років, і, за дивним збігом обставин, саме тоді, коли начебто порушувалися права тодішнього Президента АПУ Дениса Бугая. А після 2019 року чи то права адвокатів більше не порушуються (насправді ж навіть під час воєнного 2023 року зареєстровано понад 98 звернень до Комітету НААУ з питань захисту прав адвокатів, чи то АПУ більше не вважає цей напрям пріоритетним.
Натомість уже котрий рік процвітає згаданий раніше проект «Адвокат майбутнього» – мабуть, не в останню чергу, через свою надзвичайно високу прибуткову маржу. Цікаво, що цей проект часто використовується як майданчик для критиканства. Чого лише варта позиція колишнього керівника проекту й члена правління АПУ Андрія Вишневського, який декілька років підряд розповідав про «плачевний стан української адвокатури». Як не дивно, сильно вболіваючи за реформування адвокатури, сам А.Вишневський частіше волів працювати то в Мінюсті, то в НАЗК (і от же дивина, з усіх органів його звільняли з ганьбою!).
Більше того, вся команда АПУ починає в один голос говорити про реформування адвокатури виключно тоді, коли це вигідно комусь із наближених осіб (у тому числі – з кабінетів на Банковій). Як це, наприклад, трапилось під час просування у 2019 році законопроекту №9055.
Асоціація, яка підтримувала цей проект Закону, навіть не приховувала, що працює над просуванням документа в тісній співпраці з Адміністрацією Президента, фактично прагнучи одержавлення адвокатури.
Принагідно нагадаємо, що «відбити» проект пощастило лише після року напруженої роботи Ради адвокатів України.
Більше того, під час медійної підтримки цього проекту в АПУ не цурались використовувати чутки, кулуарні плітки й домисли, і здається, що формування чуток – це взагалі мало не основна форма діяльності АПУ.
Загалом, аналізуючи діяльність АПУ, можна легко побачити, що серед усіх реформ, над якими працює Асоціація, реформування адвокатури займає ключову позицію. Про реформування юридичної освіти можна відшукати лише декілька публікацій за 20 років, натомість про «переробку» адвокатури висловлювались усі без винятку Президенти АПУ:
«Відбулася робоча зустріч керівництва Комітету Верховної Ради України з питань правової політики – Голови комітету Василя Онопенка та його першого заступника Миколи Онищука – із Президентом Асоціації правників України Ігорем Шевченком. У ході зустрічі були обговорені основні принципи реформування адвокатури України» (2005 рік), Президент АПУ Сергій Коннов пропонує нові підходи до реформування адвокатури (2008 рік), Президент Асоціації правників України В.Загарія: «є різне бачення розвитку адвокатського самоврядування» (2012 рік), Асоціація правників України запрошує на презентацію ключових положень проекту змін до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (2016 рік), Президент АПУ Андрій Стельмащук: «Судову реформу неможливо провести без реформи правоохоронної системи й адвокатури» (2017 рік), Денис Бугай: «Реформа інституту адвокатури була і залишається нашим пріоритетом. Нам, адвокатам, не слід боятися змін» (2018 рік), Анна Огренчук: «Ми хочемо, щоб члени АПУ брали участь у всіх реформаторських процесах…» (2021 рік), Микола Стеценко: «Нині час змін і реформ, і саме АПУ здатна очолити цей процес» (2023 рік).
Дійшло навіть до того, що один із нинішніх членів Правління АПУ – адвокат Ілля Костін – під час презентації своєї мети договорився до того, що бажає «зруйнувати адвокатуру». Дослівно це звучало так: «Хоч я іду на вибори члена Правління від секції державних службовців, але зараз я військовослужбовець і в першу чергу планую опікуватися питанням сфери військового права, у другу чергу, питанням адвокатури, діючу систему якої треба зруйнувати».
А в коментарі «Юридичні газеті» І.Костін прямо говорить: «Адвокатське самоврядування потребує навіть не перезавантаження, а знищення цієї системи…»
Втім, в АПУ завжди цінували таких «скандалістів», як Ілля Костін, – він чомусь завжди погоджувався виконувати роль «критика усього і всіх». Власне, навіть до Ради адвокатів Київської області І.Костіна обрали виключно за протекцією його товариша Валентина Загарії, який із 2011 року був Президентом Асоціації правників України, а у період 2012-2015 років – головою ВКДКА. Сам Ілля Костін був членом АПУ з початку його створення (обліковувався під номером 13).
Натомість і Валентин Загарія теж має у своїй біографії кілька темних плям. Він починав начальником юридичного відділу в одному інвестиційному фонді, де й познайомився з Валерієм Писаренком (підтримував тісні зв’язки зі скандально відомим Андрієм Портновим), з яким вони створили юридичну фірму «Spenser&Kauffmann», свою частку в якій Писаренко переписав на Загарію 2006-го, коли став народним депутатом. З того часу Загарія вважався і партнером Писаренка, і довіреним керівником у кількох фірмах, записаних на інших. Загарія і Писаренко навіть не дуже приховували свій зв’язок: наприклад, в офісі «Spenser&Kauffmann» свого часу розташовувалася приймальня депутата Писаренка. І коли Писаренко перебіг до «регіоналів», то продовжував активно просувати свого партнера: у 2011 році Загарію обрали Президентом АПУ.
А у 2012 році Загарія і Писаренко були учасниками скандальної війни навколо київського ТРЦ «SkyMall», яку вели з одного боку Хіллар Тедер і Томаш Фіала, а з іншого – Андрій Адамовський і Олександр Грановський.
Важливо розуміти, що в діяльності мало не всіх керівників АПУ завжди був певний скандальний шлейф.
Наприклад, першого Президента АПУ Ігоря Шевченка пов’язують зі скандальним Олександром Онищенком. Сам Онищенко в 90-х роках мав прізвище Кадиров і був, як стверджує видання «Контракти», «бригадним» в організованій злочинній групі авторитета Киселя. У 2015 році Ігор Шевченко став фігурантом кількох корупційних скандалів. Олег Ляшко тоді заявив, що пост міністра для Шевченка був куплений Олександром Онищенком за 5 мільйонів доларів. А міністр не мав ані досвіду, ані освіти, які б відповідали цій посаді.
Партнер Ігоря Шевченка по бізнесу і «вічний» фінансовий директор АПУ Олексій Дідковський теж замішаний у корупційних скандалах. Наприклад, видання «СтопКор» досліджувало, чи не передавалися через О.Дідковського хабарі для суддів, адже було достеменно відомо, що заступник голови Нацбанку Катерина Рожкова у 2019 році через Приватбанк сплатила Олексію Дідковському 583 млн гривень буцімто за юридичні послуги.
Ймовірно, що значний обсяг робіт в АПУ фінансувався саме з цих коштів.
Тим самим періодом датується й інформація, що «поліція отримала доступ до проводок юрфірм «Екво» і «Астерс» по справі щодо корупції в АМКУ за часів Терентьєва»
Якщо порівняти дати цих розслідувань з початком медійної розкрутки проекту 9055, то можна припустити, що АПУ вдалася до спроб одержавлення адвокатури не в останню чергу й тому, що відчула загрозу припинення фінансування як такого.
Не менш скандальною була й президентка АПУ 2021-2023 років Анна Огренчук. Її чоловіка – Андрія Довбенка, колишнього «смотрящого за Мінюстом», зараз оголошено в розшук через корупцію. А серед друзів помічені колишній глава Офісу президента України Андрій Богдан і київський забудовник, “куратор від Зеленського” Андрій Вавриш. Тож вкотре прослідковується чіткий взаємозв’язок між керівництвом АПУ і владними кабінетами.
Втім, найбільш одіозним очільником АПУ ще довго залишатиметься адвокат Денис Бугай, який обіймав посаду президента Асоціації з 2013-го до 2017-го, а також з 2019-го до 2021-го року.
Перша згадка про неоднозначну особу пана Дениса з’явилась у 2014 році, – тоді йшлося про тісні зв’язки з олігархом-втікачем Сергієм Курченком, якого називали “гаманцем Януковича”. Із 2012 року Бугай супроводжував найсуперечливіші угоди Курченка – придбання “білих активів”: Українського медіахолдингу, Брокбізнесбанку і футбольного клубу “Металіст”.
У 2019 року Д.Бугай на посаді президента АПУ почав просувати згаданий раніше проект 9055. Повторюватись про цю ініціативу немає сенсу, але варто нагадати, як тоді про це писали в ЗМІ
У 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, і в соцмережах Денис Бугай почав демонструвати активну громадянську позицію. Однак зауважимо, що навіть після захоплення Криму й окупації Донбасу з адвокатським об’єднанням Бугая активно співпрацювали компанії, пов’язані з росією (можна припустити, що ділові зв’язки вони підтримують і дотепер). Серед таких компаній можна назвати “Quarter partners”, “Vioil”, “Сумське МНВО”, Миколаївський глиноземний завод, Svitland Development. Мережею неодноразово ширилася інформація й про родинні зв’язки адвоката з державним зрадником Сергієм Ганжою, колишнім генерал-майором СБУ (йдеться про те, що Денис Бугай одружений з дочкою колишнього СБУ-шника Ольгоюзі).
Звичайно, адвокат Бугай свій зв’язок з Ганжею заперечує (мовляв, це все плітки), але ж диму без вогню не буває.
І власне, а чи не слід пошукати відповідь на питання, кому насправді «служить» Асоціація правників України, маючи таких очільників? І яку справжню мету мають доволі сумнівні правники? І чи варто Євросоюзу прислухатися до тіньових звітів Асоціації з таким сумнівним бекграундом?
Сергій Остапенко«ОЛИГАРХ»