11 червня 2019 року у вечірньому етері телеканалу НАШ мова зайшла про конституційне подання, з яким до Конституційного Суду України звернулись 62 народних депутати від «Народного Фронту», вимагаючи визнати неконституційним Указ президента України про призначення позачергових парламентських виборів.
Володимир Зеленський, достроково припиняючи повноваження Верховної Ради, виходив з того, що в парламенті немає коаліції більшості, оскільки сумарна численність фракцій, що її утворюють, менша 226 голів. Але це питання не таке вже й очевидне й не зводиться до простої арифметики. Наприклад, головним аргументом конституційного подання є те, що за часи Януковича, у квітні 2010 року, КСУ вирішив, що коаліцію можуть утворювати не лише фракції, але й окремі депутати. Однак раніше, у вересні 2008 року, КСУ з цього з приводу виносив прямо протилежне рішення. І тепер суддям КСУ треба або знімати хрестик, або вдягати труси.
Втім, на мій погляд, найголовнішим є те, що існування коаліції було передбачено лише Конституцією в редакції 2004 року – редакція 1996 року не містить такого поняття й такої підстави призначення позачергових виборів до Верховної Ради як неспроможність парламенту сформувати впродовж 30 днів коаліцію більшості.
Але в 2010 році Конституційний Суд визнав редакцію Конституції 2004 року нечинною, оскільки при її ухваленні була порушена Конституція (а саме: законопроект, яким запроваджувались зміни в Конституцію України, Верховною Радою не направлявся на розгляд Конституційного Суду). І тепер з правової точки зору країна зайшла в глухий кут.
Источник: Фейсбук автора
