Перечитав сьогодні новини про масовану атаку на корупцію і з біологічною цікавістю продивився список бажань керівниці київської податкової. Соболина шуба. Мені здається, рівень амбіцій міг би бути трохи вищим. Як і в митників.
Наприклад, збудувати нарешті у великій європейскій країні дієву і безкорупційну службу з залученням консультантів з Данії та Нової Зеландії, країн з найменшою корупцією у світі. Вони готові допомогти, до речі.
Це складно, але можливо. І це гідне завдання.
Зрозуміло, що бідних душею і не лише душею людей в Україні, для яких соболина шуба – це пік мрій і амбіцій, багато.
Але питання в мене – хто призначив цю людину головою київської податкової? Може на це теж варто подивитися?
Хто призначив Миколу Том Ям Тищенко заступником голови правлячої партії в парламенті? Це теж цікаве питання.
Чи ми не знали вже кілька місяців, що заступник голови Офісу Президента Кирило Тимошенко під час війни віднаймає дорогий будинок у бізнесмена з, м‘яко кажучи, не бездоганною репутацією і ми не знаємо, чим він йому платить?
Знали. І таких епізодів багато. Але звільняти усіх почали лише зараз.
І це підводить нас до двох інших найважливіших питань.
1. Коли керівництво країни було щирим – коли призначало і довго толерувало цих людей чи зараз, коли звільняє?
2. Чи це є бажання боротися з корупцією чи репутаційна безвихідь? І на це питання теж непогано собі відповісти.
Ми розуміємо, що наприкінці тижня в Київ на саміт Україна – ЄС приїжджають високопосадовці з Брюселю.
Вже багато років рушієм майже усіх змін в Україні є не влада, а каркас з західних партнерів, українских вільних медіа і громадянського сектору.
Президент Володимир Зеленський – напевно найкраще, що могло статися з нами під час війни.
Але, можливо, ми можемо звільняти цих людей без візитів посадовців з ЄС?
Чи, борони Боже, ми можемо таких людей взагалі не призначати in the first place?
Віталій Сич, головний редактор NV
Джерело: Фейсбук Віталія Сича