Михаил Ткач: “Порошенко не жаль. Не жаль будет и Зеленского”

Порошенка не шкода – шкода суспільство, часу, широких можливостей використаних у вузьких інтересах тоді і зараз.

Чергова каденція чергового президента заходить на те саме одноманітне коло.

– Війна з одним олігархом за «моногамію» у медіа замість системної боротьби з явищем шляхом прізвищ. У Порошенка – Коломойський. Зараз не з одним? Тоді скільки разів за останні місяці ви чули прізвище Пінчук?

– Агонія у пошуках власного телеканалу (напередодні спроби переобратися) людей впевнених у тому що допоможуть не справи, а розмови про справи.

– Порошенко хотів 112 і залучав дружніх бізнесменів для перемовин. Зеленський мацає усі канали що погано лежать. Кажуть, шостий хотів четвертий. Порошенко отримав Тоніс. Зеленський ще шукає конфігурацію. І намитий за половину каденції і мовчазної згоди на прибуток ресурс вже є але угоди нема. Не вірите? Спитайте Мураєва.

– Порошенко і Зеленський більше займаються улюбленою справою замість президентської роботи. Порошенко – бізнесом із перервами на державу. Зеленський – шоу із перервами на державу.

– Комерційний вплив Росії формалізується у прізвищі. У Порошенка – Медведчук. Медведчук Зеленського – Хорошковський. Державної зради поки не чути, але провалена передчасною публічністю кулуарна спроба призначити головним митником країни людину, улюбеним кордоном якої є російський, була. Не дужедякуйте.

– І Порошенко і Зеленський у часи електоральної скрути хайпують на попередниках. Хоча спробі помножити Медведчука на Ківу так само складно не симпатизувати як і зрозуміти чому Медведчук не в СІЗО і навіщо дали добро на втечу Козака.

– Порошенко кращий актор. У Зеленського кращі сценаристи. Хоча і там і тут політика зводиться до технологій замість політики. І в пріоритеті не вирішення питань суспільства – а ілюзія вирішення питань суспільства.

– І По і Зе бояться лише вулиці. Один кричить: держава – це я. Інший: вулиця – це я! І вулиця це він лише томущо держава зараз не він. І хто чий вирок поки не зрозуміло. Хоча обидва наче у змові докладають надто багато зусиль для того щоб вирок був нам, а не їм. Щоб «нам» і «їм» стали взаємовиключними речами.

– І той і інший публічно отримують задоволення від посади хоча непублічно знищують себе емоційно і фізиологічно через невідповідність або неспроможність неначе той герой Ернеста Гемінґвея у «Старий і море» дотягуючи до берега хребет замість рейтинга.

– І Порошенко і Зеленський хочуть як у Європі, але роблять більше як у Росії лише через зручність.

– Порошенко саботував НАЗК, наступник – саботує САП. І той і інший називають себе гідними достойниками і в той самий час не дають призначити тих хто має карати негідників.

– Обидва дуже розумні люди без розумних команд. І з чергою Гогілашвілі в усіх сенсах.

– Обидва думають про десять років, а не про одну каденцію. І від цього перші 5 років прокрастинує вся держава, а десяти може й не бути.

Порошенка не шкода. Не шкода буде і Зеленського. Авжеж якщо він не зробить те що обіцяв і не використає свій шанс. Нещодавно у праймі на шоу в ефірі одного з центральних телеканалів посеред квотних спікерів влади, опзж і голосу побачив три виступи – Донія, Рахманіна, Безсмертного. Кожен за свої сім чи п’ять хвилин у окремих сферах державної політики згенерував більше сенсів ніж Арахамія за сто годин абонементного відвідування спочатку України, а нині 1+1.

Але держава котру п‘ятирічку вперто не потребує сенсів. І просто передає естафетну паличку з одних рук у інші, заходячи на чергове коло. І чим далі тим сильніше враження що усі вони в одній збірній з однією метою під назвою влада. І все відбувається лише задля цієї мети. «По-новому» чи «кінець епохи бідності» – просто синоніми.

Політичний колізей з відверто плюшевими тваринами. Бо мета не вбити, а лише продовжити улюблену традицію натовпу. Ні? Тоді чому не Венедіктова підписала ту підозру, а заступник Симоненко, який рік тому саме підписував «порятунок» Татарова?

Джерело: Фейсбук автора